ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПАТРІОТИЧНИХ АКЦІЙ

УЧНІВСЬКОЮ МОЛОДДЮ ВІННИЧЧИНИ

Вісім днів перебування в Польщі повністю змінили мої погляди на реальність та дозволили зрозуміти той факт, що для того, щоб змінити щось у своїй громаді, своєму селі, не обов'язково чекати на чиюсь допомогу. Це можна зробити самому, організувавши навколо себе ініціативних людей. Найголовніше у будь-якій справі - це зробити перший крок.

Моїм першим кроком після повернення в кінці жовтня 2005 року з навчального візиту до Польщі в рамках українсько-польського проекту «Активні вчителі, активні школи, активне громадянське суспільство» стало написання та публікація в пресі статей про польський досвід, який я вирішив донести до всіх жителів району та області. Одна з них має назву «У польських школах є День смаженої картоплі». Так, нам, українцям, ще інколи буває важко усвідомити, що просту, здавалось би, дрібничку можна перетворити на свято.

Через місяць після повернення з польської поїздки я очолив відділ у справах молоді та спорту Теплицької райдержадміністрації. І вже в новій для себе іпостасі став частим гостем навчальних закладів району. Під час зустрічей із учнівською молоддю мені часто доводилось чути запитання зразку «Чи здатні ми - молоді люди - змінити щось у своїй громаді на краще, не маючи ніяких реальних засобів впливу на життя рідного села? Що можемо зробити ми - діти, якщо дорослі нічого змінити не в силах?» До закордонної поїздки я, можливо, і погодився би з ними. Але тепер, маючи за плечима прекрасний досвід, у даній ситуації я почувався досить впевнено і знав відповіді на всі подібні запитання. Тепер вже я сам міг пояснити їм, де і як юнаки та дівчата можуть на практиці застосувати свої сили та втілити власні ідеї.

Власних прикладів практичного впровадження польського досвіду у нас є багато. Але я хочу розповісти вам лише про один з них...

Під час відзначення чергової річниці виведення радянських військ з Афганістану, у лютому 2006 року, я, перебуваючи в селі Соболівка Теплицького району, мав нагоду зустрітись із керівництвом сільської громади, вчителями та учнівським активом соболівських шкіл. І на своє запитання, що може молодь змінити у своєму селі, від більшості почув песимістичні відповіді. Але я відповів коротко: «А польські підлітки так не вважають, і у них є багато практичних напрацювань». Я навів їм досвід Варшавського Центру громадянської освіти. Адже мені самому найбільше сподобалась програма «Молоді громадяни діють», яку реалізує на польських теренах цей центр. Я мав можливість розповісти дітям про десятилітній досвід роботи цієї польської фундації і про те, що, на мою думку, найкраще з польського досвіду реалізації молодіжних проектів можна українській молоді втілити у своїх громадах.

Чому я хотів навчитися у представників цього центру, так це перейняти досвід того, як навчити дітей писати проекти та реалізовувати їх на практиці. Саме така діяльність центру робить молодь ініціативною та сприяє її активності. Усе це разом сприяє тому, що шкільне життя стає цікавішим, молодь знаходить застосування своїм силам - і в результаті формується її активна життєва позиція, яка в подальшому стає основою формування громадянського суспільства. І це саме ті проблеми, які є актуальними для сьогоднішнього українського суспільства в цілому.

Головним стрижнем польського досвіду я вважаю мотивацію діяльності молодих людей. Кожен з них має нагоду реалізувати власні ідеї на практиці, повірити у власні сили, довівши розв'язання конкретної проблеми до завершення, поділитись досвідом із однолітками у пресі та на щорічному конкурсі проектів, та одержати заслужену нагороду. У Польщі діти пишуть проекти не заради проектів. А в кінці кожного навчального року проходить традиційний фестиваль проектів, до якого діти готуються весь рік. На самому фестивалі роблять все можливе для того, щоб довести, що їх проект найкращий, найактуальніший та найкраще і найповніше реалізований.

Головне, що я радив молоді Соболівки, так це не братися за вирішення усіх сільських проблем водночас, а визначитись з однією проблемою, яку вони вважають суттєвою, та розв'язати її повністю. З проблемами не забарились. Яка ж громада в Україні не має невирішених проблем? Із названих потрібно обрати таку, яка під силу школярам. І тут всі: і діти, і вчителі, і сільський голова - дійшли до спільної думки.

Якщо поринути в історичне минуле села Соболівка, то можна згадати про такий історичний факт: у травні 1942 року поблизу села в лісовому масиві (урочищі) Ближній Довжок фашистами було розстріляно понад 300 соболівчан - мирних жителів, осіб єврейської національності. На місті цього звірства згодом, у 1948 році, було збудовано обеліск. І тепер вже стало традицією, що кожен рік, саме 27 травня, до цього святого для кожного жителя Соболівки місця збирається майже все село, приїздять рідні загиблих з усієї України та й із закордону, щоб поклонитись пам'яті невинно убієнних людей. А сам обеліск сьогодні вже потребує ремонту, фарбування, приведення у належний стан. І всі, і дорослі, і діти, погодились із тим, що ми не маємо права забувати про загиблих в роки війни, адже народ, який забуває своє минуле, - не заслуговує на майбутнє. І щоб не соромно було нам - нащадкам - ні перед мертвими, ні перед живими, це святе для нас місце потрібно привести у належний стан. Так було знайдено місцеву проблему, вирішення якої молоді під силу.

Таким був пролог започаткованої на соболівській землі патріотичної акції «Це потрібно не мертвим - це потрібно живим». Вже сама назва цього проекту говорить сама за себе. Реалізація його не лише розв'язує одну із проблем сільської громади, а й сприяє патріотичному вихованню молодого покоління. Адже одна справа постійно говорити дітям в школі про невмирущий подвиг героїв, і зовсім інша розповісти школярам про це на цьому святому місці, разом із тим упорядкувавши його. Упорядкування та приведення у належний стан поховань часів Другої світової війни - це проблема, яка є актуальною для всієї України. І саме соболівська молодь стала прикладом для всіх.

Єдиною перепоною на шляху до реалізації даного проекту став пошук коштів для придбання фарби та інших необхідних допоміжних матеріалів. Вирішити цю проблему та таким чином долучитись до цієї благородної справи пообіцяв відділ у справах молоді та спорту Теплицької райдержадміністрації, який я очолюю.

При втіленні в життя соболівського проекту ми скористались польським досвідом створення та реалізації проектів. Проект започатковано, з вирішенням найсуттєвішої проблеми визначились. Тепер залишилось основне - реалізувати задумане. Далі ми взялися за збір необхідної нам інформації. Для цього звернулися до місцевих краєзнавців Івана Фурдика та Марії Шевченко. Від них діти дізнались про подробиці тих подій, що відбувалися того страшного дня 27 травня 1942 року в урочищі Ближній Довжок. І кожен зі школярів потайки, кожен у своїй душі, вкотре переживав події тих лихолітніх часів. А ще стала в нагоді юним краєзнавцям інформація, яку вони почерпнули в шкільному музеї Бойової Слави.

Презентацію своєї діяльності ми поділили на два кроки: перед проектом та після його завершення (забігаючи наперед, скажу, що діяльність соболівських школярів була висвітлена на сторінках районної та обласної преси).

Передувала найкропіткіша та найвідповідальніша робота по проекту: безпосереднє упорядкування пам'ятного місці та підготовка і проведення мітингу-реквієму, приуроченого 64-тій річниці з дня цієї страшної події.

Визначились із датою проведення всіх робіт біля обеліску. Учнівська молодь двох соболівських шкіл мала змогу взяти участь у проекті на основі принципу добровільності. І паралельно з цим проходила підготовка сценарію мітингу-реквієму. Кожен зі школярів- учасників почав серйозно готуватись до його проведення.

І ось настав запланований день упорядкування. Все проходило так, як і було намічено. Цього травневого дня 2006 року вранці до урочища Ближній Довжок зібрались школярі, вчителі, працівники Соболівської сільської ради. До них приєднались люди, що приїхали з районного центру: представники відділів у справах сім'ї та молоді, освіти районної державної адміністрації, начальник районного архіву, кореспонденти районної газети «Вісті Тепличчини». Усі матеріали, необхідні для проведення цього заходу, було заздалегідь придбано. Не проводили ніяких мітингів, не проголошували урочистих промов, а зразу ж узялися до діла. Всім присутнім була зрозумілою ідея та мета, яка зібрала всіх цих людей в цьому пам'ятному місці. Ніхто з присутніх не залишився осторонь, кожному знайшлась робота, яка тривала декілька годин поспіль. Усе встигли зробити: впорядкували братську могилу, зібрали, винесли та спалили опале листя і сміття, пофарбували пам'ятний знак та огорожу навколо могили. Ніхто не нехтував роботою, не ховався, як говорять, за плечі інших. Кожен учасник цієї патріотичної акції волів внести свою посильну частку у її реалізацію. І таким чином всю роботу було виконано досить швидко. А по її завершенні всі дорослі, які були присутні тут, мали нагоду подякувати учням. Потім було традиційне спільне фото на пам'ять. Та ще надовго залишаться в юних дитячих душах слова, які вони почули в цей день: «Народна мудрість гласить - тим людям, які доглядають за могилами рідних, Бог додає віку, а тим молодим людям, які впорядковують братську могилу, Господь Бог пошле до ста літ щасливого життя». Роботу виконано, і тепер було не соромно очікувати і на таку вікопомну дату, як 27 травня, що настало дуже швидко.

Сонячний травневий ранок 27 травня 2006 року знову покликав до цієї святині не лише соболівчан, а й людей з Теплика, Вінниці та інших міст України. Тут на місці масового розстрілу відбувся мітинг-реквієм, учасниками якого окрім школярів та педагогів були Соболівський сільський голова Михайло Бичок, місцеві краєзнавці Іван Фурдик та Марія Шевченко, представники районної та обласної преси. Нікого з присутніх не залишили байдужими слова Аркадія Бурштейна, одного з небагатьох, хто залишився живий після трагедії 27 травня 1942 року. І всі виступаючі дякували дітям, учасникам патріотичної акції «Це потрібно не мертвим - це потрібно живим», за те, що вони не дали зарости пам'яті про загиблих. І поки є такі люди, які піклуються про пам'ять померлих, не заросте стежина до цієї братської могили, яка знаходиться у місці, віддаленому від людських очей, але не від людських сердець.

Шумить листям столітній ліс, який був свідком звірства фашистів, виспівують безтурботні птахи, які мешкають у шпаківнях, котрі змайстрували й прилаштували на деревах учні, спокій і умиротворення панує тут, але не забуття.

Проект завершено, проблему вирішено, і тепер є можливість підвести підсумки зробленої справи. Головним висновком проекту може бути наступний: результат спільної справи - це не лише те, що ми бачимо, а найголовніший результат її криється у юних дитячих душах, які стають світлішими та добрішими завдяки цій благородній справі. Зробивши це добре діло, соболівські діти можуть бути яскравим прикладом для школярів всієї України у ставленні до історичного минулого рідного краю. Отже, є ще історичні місця, які очікують на допомогу молодих, ініціативних, енергійних громадян. І прекрасним девізом для кожного з них може стати назва, яку обрали для свого проекту соболівчани: «Це потрібно не мертвим - це потрібно живим».

Так, використовуючи польський досвід, ініціативу та працьовитість соболівських дітей та педагогів, нам вдалося спільними зусиллями реалізувати на ділі потрібну і благородну справу. Честь і хвала всім тим, хто був причетний до її здійснення.

Для впровадження ідеї соболівської молоді в життя всім нам допоміг польський досвід, адже ми взялися до реалізації та втілили на практиці проект, який багато в чому нагадує проекти програми «Молоді громадяни діють», яку поряд з іншими програмами вже більше п'ятнадцяти років впроваджує на терені Польщі Варшавський центр громадянської освіти. Нам також є над чим працювати у цьому напрямку. Адже, подібно до польських колег, у мене і у всіх освітян району є спільна мета: зробити кожну школу цікавішою і такою, яка б краще готувала дітей до їх самостійного життя.

Втілення нашого проекту в Україні мало і свої перепони. І головна з них те, що при втіленні проекту в життя нам дійсно бракувало загальноукраїнської фундації на кшталт польського Центру громадянської освіти. Українській молоді не вистачає загальнодержавного інтернет-сайту молодого лідера, який є у їх польських однолітків, на якому розміщено всі проекти та з якого вони можуть почерпнути інформацію про їх написання і реалізацію. Та й не тільки цього, немає у нас фестивалю проектів, немає експертів- аніматорів з написання проектів, не вистачає і літньої школи лідерів. Отже, нам є куди рухатися.

Час лине досить швидко. Від моєї участі в українсько- польському проекті «Активні вчителі, активні школи, активне громадянське суспільство» мене відділяє майже шість років. Якщо сказати, що знання та досвід, одержані мною тоді, застаріли, то це буде несправедливо. Навпаки, я вважаю, що все побачене мною в Польщі тоді стає актуальним для України саме в 2011 році. Тому що сьогодні наша країна стоїть на порозі суттєвих реформ, в тому числі і в галузі освіти. І допомогти освітянам зрозуміти, у якому напрямку необхідно рухатись по шляху реформ, можуть саме учасники подібних міжнародних освітніх проектів.

Олександр МИРОНОВ

Начальник відділу у справах сім'ї та молоді Теплицької райдержадміністрації ,

керівник гуртків Вінницького обласного центру  туризму, спорту,краєзнавства

та екскурсій; керівник спортивно-туристичного клубу "Оріон"